Південноамериканський морський котик

Південноамериканський морський котик (лат. Arctocephalus australis) належить до родини Отарієвих (Otariidae). Цьому виду ссавців притаманний яскраво виражений статевий диморфізм. Самці в півтора-два рази довші за самок і важать у 2-3 рази більше.

Довгий час його підвидом вважали новозеландського морського котика (Arctocephalus forsteri).

Полювання на цю тварину велося біля берегів Уругваю та Чилі з 1515 по 1979 рік, що призвело до значного скорочення популяції. Завдяки вжитим заходам по його охороні вона відновилася в останні десятиліття та за різними оцінками зараз оцінюється у 300-350 тисяч особин.

Вид вперше описав у 1783 році німецький біолог Еберхард Август Вільгельм фон Циммерман.

Розповсюдження

Ареал проживання розташований на атлантичній та тихоокеанській стороні Південної Америки. Він простягається від Перу до Мису Горн на Вогненній Землі до півдня Бразилії.

Представники цього виду живуть на скелястих берегах узбережжя Уругваю, Аргентини, Чилі та Перу.

Існують 2 підвиди. Номінативний підвид живе тільки на Фолклендських островах.

Поза сезоном розмноження тварини більшу частину часу проводять в океані, віддаляючись від берега на відстань до 600 км.

Поведінка

Південноамериканські морські котики є соціальними тваринами. Вони утворюють невеликі колонії та часто полюють групами з 10-20 особин. Групи мають складну соціальну структуру, в якій панують домінантні самці.

У тварин є довгі передні ласти, які допомагають їм пересуватися по скелястих берегах. На березі вони люблять ховатися за скелями, що забезпечують їм тінь.

На лежбищі самці намагаються зайняти по можливості найбільшу площу. У боротьбі за територію вони часто влаштовують бійки, які нерідко закінчуються серйозними травмами. Кращі ділянки дістаються найсильнішим і домінантним самцям.

Між собою тварини спілкуються за допомогою звукових сигналів і дотиків. Важливу роль у виживанні дитинчат відіграє вокалізація на відстані. Малюк і його мати безпомилково впізнають і знаходять один одного серед кількох сотень і тисяч морських котиків, які перебувають на лежбищі.

Головними природними ворогами є великі білі акули (Carcharodon carcharias), південні морські леви (Otaria flavescens) і косатки (Orcinus orca).

Харчування

Основу раціону складають стайні види риб. Південноамериканські морські котики годуються переважно перуанськими анчоусами (Engraulis ringens), сардинами (Sardina) і скумбріями (Scomber).

Трохи меншою мірою з'їдаються різні ракоподібні (Crustacea), равлики (Gastropoda), головоногі (Cephalopoda) і двостулкові молюски (Bivalvia).

У пошуках корму тварини проводять під водою від 3 до 5 хвилин, занурюючись на глибину до 30 м.

У разі крайньої потреби вони здатні затримувати дихання до 7 хвилин і занурюватися на глибину до 150 м.

Повсякденне меню залежить від місця перебування. Біля Перу та Уругваю тюлені харчуються переважно анчоусами, а ближче до берегів Бразилії частіше полюють на креветок. Чилійські популяції надають перевагу крилю (Euphausia).

Розмноження

Статева зрілість у самок наступає в віці близько 3 років. Самці стають статевозрілими ближче до 7 років. Шлюбний період проходить з жовтня по грудень. В цей час самці заводять гареми з декількох самок.

Самки спаровуються через 7-10 днів після народження дитинчати.

Після успішного запліднення розвиток ембріонів в тілі самок припиняється приблизно на 4 місяці. Загальна тривалість вагітності становить 340-350 днів.

На світ з'являється одне тюленя вагою 3-4 кг і довжиною тіла 58-65 см. На момент народження воно уже покрите густим коротким хутром чорного кольору. З віком вони линяють і набувають темно-коричневого або сірого окрасу. Перша линька відбувається у віці 3-4 місяців.

Перші десять днів мати невідлучно знаходиться поруч зі своїм дитинчам. Потім вона залишає його і вирушає в море на годівлю. Мати полює до чотирьох діб поспіль, потім повертається до малюка на один або два дні.

Поки самки полюють, тюленята збираються в окремі групи однолітків. Вони разом граються та подовгу сплять, чекаючи повернення своїх годувальниць. У разі смерті матері тюленя гине від голоду.

Тривалість молочного годування дуже залежить від кормової бази. Воно може тривати від 7 місяців до 2 років. При тривалій лактації мати буде вигодовувати відразу двох дитинчат.

Опис

Довжина тіла самців 170-190 см, а вага 150-200 кг. Самки при довжині до 140 см важать від 30 до 60 кг. Дорослі особини мають кремезну статуру та довші плавники й морду в порівнянні з іншими морськими котиками.

Самці забарвлені в темно-сірий або майже чорний колір і мають значну гриву. У самок хутро світло-коричневе або коричневе. Черевна сторона світліша за спину.

У молодих самців навколо обличчя та від верхівки до плечей з'являється остьове волосся. З віком воно набуває світло-сірого відтінку.

У ротовій порожнині на верхній щелепі розташовано 20 зубів, а на нижній 16 зубів. Вони використовуються, коли тваринам доводиться дертися по скелястих берегах.

Тривалість життя самок південноамериканського морського котика досягає 25-30 років. Самці живуть 15-20 років.