Пилкорил звичайний

Пилкорил звичайний, або риба-пилка (лат. Pristis pectinata) відноситься до родини Риби-пилки (Pristidae) з ряду Лопатоносі скати (Pristiformes). Його характерною особливістю є наявність довгого плоского виросту на рилі, з боків якого знаходяться зубоподібні відростки приблизно однакової величини.

Зовні він нагадує пилку і становить приблизно чверть довжини тіла риби. Такий рострум використовується для копання ґрунту на дні моря в пошуках їжі і для того, щоб сприймати електричні поля, що створюються навколо живих істот.

Крім того, він може використовуватися для полювання і як зброя з метою самозахисту. Зубоподібні відростки не є зубами, це лише видозмінена плакоїдна луска. Вона досить міцна і здатна завдати супротивникові серйозних рваних ран.

Ця риба немає промислового значення. М'ясо її їстівне, проте досить тверде. Жир печінки використовується в народній медицині для лікування простудних захворювань та підвищення імунітету.

Роструми звичайних пилкорилів користуються популярністю серед колекціонерів. Їхня вартість може перевищувати $1000.

Вид вперше описав у 1794 році британський натураліст Джон Лейтем. У 2007 році йому надано охоронний статус виду, що знаходиться на межі повного зникнення (CR, Critically Endangered).

Розповсюдження

Початковий ареал проживання охоплював води Мексиканської затоки, Атлантичного та Індійського океанів площею понад 2,1 млн квадратних кілометрів. Останні десятиліття популяція звичайних пилкорилів значно скоротилася.

Тепер вони зустрічаються головним чином в Атлантиці біля узбережжя Флориди.

Нинішній ареал проживання розташований між 44°північної та 37° південної широти в зоні тропічного та субтропічного клімату, де температура води залишається в межах 17°-30°С.

Риби мешкають у прибережних теплих водах на глибині менше 10 м. Вони явно віддають перевагу мілководним ділянкам, але зрідка бувають поміченими на глибинах до 70 м.

Звичайні пилкорили можуть жити як у прісних, так і в солоних водоймах. Вони часто запливають у річки та естуарії, але комфортніше почуваються в морській воді при температурі близько 24°С.

Як мігранти, ці риби раніше зрідка спостерігалися в Середземному морі. Туди вони мігрували від узбережжя Анголи та Габону.

Поведінка

Перші два роки життя молодь проводить на мілководді глибиною до 1 м, де вона почувається в безпеці від великих хижаків і може легко знайти дрібну здобич для їжі.

З віком звичайні пилкорили поступово переміщуються в глибші води.

Вони сприймають навколишнє середовище за допомогою візуальних, акустичних та нюхових сигналів. У прозорій воді риби більше покладаються на свій зір, а в каламутній провідну роль відіграють нюх і здатність виявляти різні вібрації, що розповсюджуються у водному середовищі.

Крім периферичної сенсорної системи у звичайних пилкорилів дуже чутлива до вібрацій також система бічних ліній. Бічні лінії дозволяють точно визначати близькість і напрями руху хижаків або потенційної жертви за інтенсивністю вібрацій, що продукуються ними.

Органи, які називаються ампулами Лоренціні, виявляють електричні сигнали, що походять від живих організмів. Завдяки їм риба-пилка здатна безпомилково знаходити здобич у непроглядній темряві.

Головними природними ворогами є різноманітні великі акули. Для захисту від них риби використовують камуфляжне забарвлення, що робить їх малопомітними на тлі навколишнього середовища.

Велика кількість звичайних пилкорилів гине, заплутавшись своїми рострумами в рибальських сітках. Рибалки зазвичай вбивають їх і рідко випускають на волю, тому що ті своїми зубцями часто пошкоджують снасті та псують товарний вигляд улову.

Харчування

Раціон складається з їжі тваринного походження. У ньому переважають кефалі (Mugilidae), сардини (Sardina), оселедці (Clupeidae), молюски та ракоподібні.

Риби-пилки можуть використовувати роструми як засіб для лову здобичі. Швидко переміщаючи їх з боку на бік, вони здатні вбити її або завдати значних поранень. Швидкі рухи нагадують удари шаблею.

Такий метод полювання використовується під час проникнення в косяки дрібної риби з високою щільністю.

Звичайні пилкорили також збовтують рострумами морське дно, щоб знайти живність, яка сховалась у придонному мулі.

Розмноження

Статева зрілість у самців настає, коли їх довжина становить близько 270 см. Самки стають статевозрілими, коли виростають до 360 см. Настання статевої зрілості залежить від харчування та умов навколишнього середовища, тому відбувається у віковому діапазоні від 8 до 12 років.

Звичайні пилкорили належать до числа яйцеживородних скатів.

Статевозрілі самці розмножуються цілий рік, а самки дотримуються дворічного репродуктивного циклу. У період розмноження риби спаровуються із кількома партнерами. Запліднення внутрішнє.

Вагітність триває близько п'яти місяців. Потомство з'являється на світ здебільшого навесні. У північній півкулі пік народжуваності припадає на березень і квітень. Поки ембріони розвиваються в тілі матері, їхня рила м'які. Зубчики на рострумі приховані під шкірою і з'являються лише після народження.

Самки народжують від 14 до 20 дитинчат. Вони народжуються досить розвиненими та готовими до самостійного існування. Пологи відбуваються завжди тільки на мілководді, дуже часто в мангрових хащах.

Новонароджені риби-пилки мають довжину тіла близько 85 см. Вони розвиваються порівняно швидко, щорічно додаючи від 20 до 30 см. Після настання статевої зрілості їхнє зростання істотно сповільнюється.

Опис

Довжина тіла дорослих особин може сягати 400-550 см, а вага 250-330 кг. Довжина тіла найбільшого самця становила 760 см, а вага 350 кг.

Тіло масивне, подовжене і сплощене в дорсовентральному напрямку, особливо в передній частині. Морда сильно витягнута і нагадує довгий зубчастий меч чи пилку.

Уздовж кожного бокового краю роструму є від 25 до 32 зубців. Цим звичайний пилкорил відрізняється від риби-пили (Pristris pristris), яка має лише від 16 до 20 зубців.

Спина забарвлена в сірий або чорно-коричневий колір. Черевна сторона біла, блідо-жовта або брудно-білувата.

Нижня лопатка хвостового плавця коротка, а верхня подовжена. На спині розташовані два великі високі спинні плавці. Черевні плавці трохи менші за грудні, обидва мають трикутну форму. Анального плавця немає.

Луска плакоїдного типу. Ротовий отвір, ніздрі та зябра знаходяться на вентральній поверхні. На нижній щелепі розташовані від 64 до 176, а на верхній – від 88 до 128 зубів. Вони притуплені і мають округлу основу.

Тривалість життя звичайного пилкорилу може досягати 60-80 років.