Лелека білий

Лелека білий (лат. Ciconia ciconia) належить до родини Лелекові (Ciconiidae) із ряду Лелекоподібних (Ciconiiformes). Цей великий птах активно полює на дрібних гризунів, які в сільському господарстві вважаються злісними шкідниками. За це серед землеробських народів він завжди користувався заслуженою пошаною та повагою.

Хлібороби щиро прагнули, щоб білі лелеки селилися якомога ближче до їхніх осель.

Пернаті настільки звикли до людей, що нерідко самі звертаються до них за допомогою. Деякі пернаті через отримані травми або хвороби не можуть вирушити в тривалий переліт в теплі краї. Таких особин зазвичай вбивають їх же родичі, щоб позбавити від болісної смерті від голоду та холоду.

Ослаблені лелеки досить часто приходять до людей і залишаються в їхньому будинку до наступної весни. Вони прив'язуються до гостинних господарів і надалі щорічно прилітають до них на подвір'я після зимівлі.

Вид вперше описав у 1758 році як Ardea ciconia шведський натураліст Карл Лінней.

Лелеки в культурі та міфології

Білий лелека, що гніздиться поблизу населених пунктів і на дахах будинків, з давніх-давен відігравав важливу роль в міфології та культурі багатьох народів. У Стародавньому Єгипті його ієрогліфічне зображення символізувало душу й совість людини.

У грецькій і римської міфології цей птах вважався символом батьківської жертовності. Вважалося, що він не вмирає від старості, а відлітає на далекі острови, де приймає людську подобу.

В античності було поширене повір'я, що юні лелеки доглядають за своїми батьками, підгодовують їх і допомагають в мандрах. У літературі того часу вони зображалися як зразок для наслідування.

У Греції існував закон, що зобов'язував громадян всіляко піклуватися про своїх батьків похилого віку. Він називався Pelargonium. Назва походила від давньогрецького слова pelargos, що означає «лелека».

Стародавні греки всіляко оберігали білих лелек. Умисне вбивство цих птахів каралося стратою.

У Стародавньому Римі їх приліт супроводжувався народними гуляннями, після яких селяни приступали до посадки винограду й обрізання виноградної лози. Згодом в колишніх римських провінціях стали зображати білих лелек з гроном винограду в дзьобі.

Серед мусульман поширене повір'я, що вони щороку здійснюють восени паломництво в Мекку. Для ранніх християн вони були символом благочестя, воскресіння, цнотливості та праведних язичників, що жили до Христа.

У Молдові існує легенда, що в 1711 році Сорокська фортеця була обложена османськими військами. Її захисники знемагали від спраги та голоду, але білий лелека приносив їм виноград. Це додало їм сили, і облога була відбита. З того часу він став символом виноградарства та виноробства в Молдові.

У Німеччині та Нідерландах в середньовіччі було заведено встановлювати на дахах будинків платформи, в яких величні птахи вили гнізда. Люди вірили, що так можна було вберегти будівлю від удару блискавки.

В Україні, Польщі та Литві вважалося, що лелеки приносять в будинок гармонію в сімейні стосунки, щастя, здоров'я, багатство та добробут. Вони наділяли пернатих магічними здібностями, що дозволяють захистити місце, де побудовано гніздо, від будь-яких нещасть і підступів чорних магів.

У Північній Європі з часів вікінгів існувала легенда, що ці птахи приносять немовлят батькам. Вони брали їх в печерах далеко на півдні й несли в кошику на спині або у зв'язці, прикріпленої до дзьоба. Немовлят лелеки передавали матерям через димохід. Жінки, які бажали мати дітей, повинні були покласти цукерки на підвіконня.

Ця легенда стала популярною по всьому світу завдяки казкам данського письменника Ганса Християна Андерсена.

Розповсюдження

Ареал проживання знаходиться на більшій частині Європи та в Північній Африці. Порівняно нечисленні популяції є також в Середній і Східній Азії. Їх розселення має фрагментарний характер. Найбільші популяції існують на території Польщі, України та Білорусі.

Білі лелеки гніздяться на відкритих ландшафтах. Їх приваблюють болота, сільськогосподарські угіддя, заплавні луки, річкові долини та вересові пустки. Вони полюбляють ділянки з неглибокою та не дуже холодною водою. Відстань між місцями розмноження та годування може бути до 10 км.

Зимівлі європейських популяцій знаходяться переважно в тропічній частині Африки. Там білі лелеки населяють степи, савани та меншою мірою болота. Незначна їх частина зимує в Індії.

Існують 2 підвиди. Підвид Ciconia ciconia asiatica гніздиться в північній частині Центральної Азії, а зиму проводить на півдні Ірану та в Індії в районі Аравійського моря. Він злегка більший за номінативний підвид.

Далекосхідний лелека (Ciconia boyciana) раніше вважався третім підвидом, а зараз визнаний окремим видом.

Шляхи міграції

На європейському континенті білі лелеки залишають свої гнізда з серпня по вересень і відлітають в Африку. Пернаті зимують в саванах на території від Кенії до Уганди на півночі та до мису Доброї Надії в ПАР на півдні. На зимівниках вони утворюють великі стада чисельністю понад 1000 птахів. Деякі лелеки летять на зимівлю в Західну Африку.

Навесні пернаті вирушають на північ. Вони з'являються в Європі в другій половині березня або на початку квітня. Весняна міграція триває близько двох місяців, а осіння займає в середньому близько 26 днів.

Щоб уникнути тривалого перельоту над Середземним морем з Центральної Європи, птахи слідують за східним міграційним маршрутом через протоку Босфор. Далі вони летять уздовж Йорданської западини й долини Нілу.

Західний маршрут пролягає через Гібралтар. Східний маршрут у 2 рази довший за нього, але більш значущий. По ньому щорічно пролітають понад 530 тисяч білих лелек.

Під час далеких перельотів птахи вміло використовують висхідні потоки теплого повітря. За допомогою одного потоку вони можуть підніматися на висоту до 3300 м над рівнем моря. Потім вони залишають його і планують в пошуках іншого. Такий спосіб вимагає приблизно у 23 рази менших витрат енергії в порівнянні з активною фазою польоту.

Оскільки над водою не утворюються потужні висхідні потоки, білі лелеки не летять довго над морем. Перельотам через Близький Схід може перешкоджати хамсин, виснажливо жаркий штормовий вітер, що переміщається після весняного рівнодення з пустель Північної Африки в південному й південно-східному напрямку та несе з собою величезну кількість пилу.

Білі лелеки мігрують вдень, а відпочивають вночі. За добу вони долають відстані від 200 до 400 км, летячи зі швидкістю близько 38 км/год протягом 8-10 годин.

Найбільші скупчення білих лелек взимку бувають в Танзанії, Зімбабве та ПАР.

Поведінка

Під час сезонних перельотів білі лелеки утворюють зграї з декількох тисяч особин, до яких входять також представники інших видів пернатих. Молоді птахи, які не досягли статевої зрілості, живуть зграями по 40-50 особин. В Африці вони часто мирно співіснують з африканськими лелеками (Ciconia abdimii).

Іноді пари, що гніздяться, збираються в невеликі колонії, в яких встановлюється соціальна ієрархія. Молоді пари займають гнізда на периферії колонії, а старі в її центрі. Птахи часто підтримують добросусідські відносини, розчісуючи та очищаючи дзьобом оперення один одного.

На відміну від інших споріднених видів Ciconia ciconia ніколи не стоїть з розпростертими крилами. Якщо його пір'я намокли, то він продовжує тримати крила опущеними.

У спекотну погоду птах періодично випорожнюється на свої ноги. Так йому вдається охолоджуватися шляхом випаровування вологи з калових мас. В окільцьованих пернатих засохлі фекалії накопичуються між кільцем і ступнею, що призводить до здавлення та травм кінцівок.

Батьки часто приносять своїм пташенятам питну воду, вичавлюючи її їм в дзьоби з просоченого вологою моху.

Дорослі птахи можуть голосно тріщати дзьобом. Видаваний ними тріск нагадує кулеметну чергу. Для цього вони дуже швидко закривають і відкривають дзьоб. Як резонатор для регулювання гучності й тональності використовується горловий мішок. Пташенята видають шиплячі звуки, схожі на шипіння кішки, коли випрошують їжу у батьків.

Харчування

Раціон складається з їжі тваринного походження. У ньому переважають амфібії, черви, комахи, дрібні плазуни та гризуни. Білі лелеки зрідка розоряють гнізда інших пернатих, поїдають яйця та пташенят, що вилупилися.

Як правило, вони шукають корм у радіусі до 6 км від свого гнізда на вологих луках з низькорослою трав'янистою рослинністю.

Раціон білих лелек варіюється в залежності від пори року, регіону та доступності корму. Особливу пристрасть вони мають до їстівних (Pelophylax esculentes), болотяних (Rana arvalis) і трав'яних жаб (Rana temporaria). На зимівлі пернаті поїдають рибу, молюсків, раків і скорпіонів.

Дрібний мисливський трофей заковтується цілком. Велику жертву лелека спочатку вбиває, а потім розриває на шматочки й проковтує. Іноді він плутає гумки з дощовими хробаками. Їх поїдання призводить до фатальної непрохідності шлунково-кишкового тракту.

У посушливих регіонах Західної Індії білих лелек можна побачити крокуючими за антилопами гарна (Antilope cervicapra). Вони ловлять комах, яких розполохують копитні ссавці.

Дорослий птах з'їдає в середньому 20-25 мишей або полівок і 3-4 жаби в день. На водно-болотних угіддях Танзанії до 40% повсякденного меню може складатися з черв'яків.

Розмноження

Статева зрілість настає у віці близько 4 років. Білі лелеки утворюють моногамні пари, які зберігаються протягом усього життя аж до загибелі одного з подружжя. Приблизно дві третини молодих птахів гніздяться в радіусі до 50 км від батьківського гнізда. У разі смерті батьків діти дуже часто займають його у спадок.

Шлюбний період починається ранньою весною в березні або квітні в залежності від географічної широти. Самці прилітають до місць розмноження на кілька днів раніше за самок.

В очікуванні прильоту самки самець розширює гніздо, яке він і його партнерка використовували в минулому році. Подружжя спілкуються між собою тихими звуками, і видають гучні попередження, клацаючи дзьобами, щоб відвадити від своїх угідь зловмисників.

Під час залицяння самець присідає та хитає головою, а потім опускається в гніздо, приймаючи позу для насиджування яєць. Після цього він витягує шию вперед і починає мотати головою з боку в бік.

На фінальній стадії партнери скріплюють шлюбні узи ритмічними присіданнями та погойдуванням голови вгору і вниз. Церемонія завершується клацанням дзьобів.

Білі лелеки гніздяться в індивідуальному порядку або невеликими колоніями з декількох пар в межах видимості один одного, але не дуже близько. Вони споруджують величезні гнізда з гілок, палиць, соломи, моху, шматочків тканини та будь-яких інших доступних матеріалів. Їх діаметр може досягати 2 м, висота 3-4 м, а вага понад 500 кг.

Птахи розташовують свої гнізда на високих деревах, вежах, дахах будинків, телеграфних стовпах і уступах скель. Іноді вони будують їх на копицях сіна або просто на землі. У гніздах білих лелек нерідко гніздяться горобці, шпаки, боривітри (Falco tinnunculus), будинкові сичі (Athene noctua), сиворакши (Coracias garrulus), білі плиски (Motacilla alba) і галки (Coloeus monedula).

Самка відкладає від 3 до 6 білих або злегка жовтуватих яєць розміром близько 72 х 52 мм і вагою 96-129 г. Інкубація починається після відкладання першого яйця та триває в середньому 33 дні. Пташенята вилуплюються асинхронно. Вони важать близько 75 грамів, покриті білим пухом, зрячі та з чорними дзьобами, але абсолютно безпорадні. Пір'ячко у них починає рости на другому тижні.

Первістки, як правило, мають конкурентну перевагу перед іншими братами та сестрами.

На відміну від інших видів птахів вони не проявляють агресію до слабких пташенят. Однак в голодні роки, коли мало їжі, бувають випадки дітовбивства. Батьки самі вбивають своїх найслабших нащадків, щоб дати найсильнішим лелеченятам шанс вижити.

Температура повітря й погода в період вилуплення пташенят є одними з найважливіших факторів їх виживання. При низьких температурах і високій вологості їх смертність різко зростає. При цьому більше шансів вижити мають пташенята, що вилупилися останніми в більш сприятливих умовах.

Вага тіла лелеченят стрімко збільшується протягом перших тижнів життя. У віці 45 днів вони часом важать до 3400 г, потім їх приріст різко скорочується. Батьки їх годують головним чином дощовими хробаками та комахами, відригуючи зі свого зобу. Пташенята згодом примудряються забирати їжу із батьківських дзьобів. Щодня вони з'їдають до 1,5 кг їжі.

Лелеченята повністю покриваються оперенням і стають на крило на 58-64-й день після своєї появи на світ. Як правило, до цього моменту доживають тільки 2 пташенята з виводка. Птахи, що стали на крило, відразу переходять до самостійного існування та приєднуються до батьків тільки перед вильотом на зимівлю.

У молодих білих лелек дзьоб чорного кольору, який згодом стає яскраво-червоним. Кінцівки коричнево-сірі.

Перші три роки вони проводять в Африці, а потім прилітають ознайомитися зі своїми гніздівлями. Молоді птахи живуть невеликими зграями без суворої соціальної ієрархії.

Опис

Довжина тіла статевозрілих особин 110-115 см, а висота 105-125 см. Розмах крил 154-214 см. Маса 2300-4500 г. Статевий диморфізм виражений слабо. Самці трохи більші та важчі за самок.

Оперення біле за винятком чорних махових пір'їн. Подовжене волохате пір'я на грудях схоже на йоржик.

Великі широкі крила дозволяють довго планувати в повітрі. Грудна мускулатура розвинена порівняно слабо, тому білий лелека літає досить неохоче та на невеликі відстані. Під час польоту він робить регулярні, але дуже повільні помахи крилами. Щоб злетіти, йому необхідно кілька разів підстрибнути.

Райдужна оболонка очей темно-коричнева або сіра, а шкіра навколо очниць чорна. Кінцівки червоні, дзьоб яскраво-червоний. Їх колір обумовлений каротиноїдами, зокрема астаксантином, що накопичується в тканинах пернатих після поїдання раків.

Подовжені кінцівки пристосовані для пересування по мілководдю. Довгий дзьоб з гострим кінцем дозволяє захоплювати різноманітну живність.

Гострий зір допомагає виявляти найдрібнішу жертву в гущі трави або водоростей.

Максимальна тривалість життя білих лелек в дикій природі досягає 25 років. У неволі вони доживають до 48 років. У перші два роки смертність перевищує 30%, а потім вона починає істотно знижуватися.