Храмова куфія, або храмова гадюка Ваглера

Храмова куфія, або храмова гадюка Ваглера (лат. Tropidolaemus wagleri) належить до підродини Ямкоголових (Crotalinae) з родини Гадюкові (Viperidae). У Малайзії ця отруйна змія вважається священною твариною.

У передмісті Джорджтауна, столиці малайського штату Пенанг, є невелике містечко Баян Лепас, в якому їй виявляються неймовірні почесті.

У 1850 році тут був побудований храм на честь буддійського святого Чор Соо Конга, який жив у XI столітті. Він був видатним китайським цілителем і уславився в Китаї як захисник рептилій. Після закінчення будівництва в побудовану споруду нібито з усіх околиць стали сповзатися змії, тому вона отримала назву Зміїного храму.

Таку активність продемонстрували виключно представники виду Tropidalaemus wagleri, тому вони були названі храмовими куфіями. Скептики сумніваються в побожності плазунів і впевнені, що їх спеціально відловлюють монахи й доставляють до своєї оселі.

Щоб сотні рептилій не кусали паломників і туристів, у них постійно здоюють отруту і посилено підгодовують дрібними гризунами.

У такому стані вони абсолютно безпечні, тому дають змогу всім охочим сфотографуватися зі своєю персоною.

Миролюбність отруйних істот служителі Зміїного храму пояснюють цілющим впливом пахощів, що повсюди димлять. Насправді куфії активні вночі, а вдень стають мало сприйнятливими до зовнішніх подразників.

Місцеві жителі без побоювання беруть їх в руки у світлий час доби та з задоволенням саджають на гілки дерев біля свого будинку. Вони впевнені, що таким чином можна залучити сімейне щастя й добробут.

Розповсюдження

Ареал проживання знаходиться у Південно-Східній Азії. Він простягається від південних регіонів Таїланду, Сінгапуру та В'єтнаму до Індонезії й західних районів Малайзії.

Найбільші популяції мешкають на Суматрі, Борнео, Сулавесі та на численних островах індонезійських архіпелагів Кепулауан-Ріау і Ментавай. На Філіппінах змії зустрічаються на островах Балабац, Басілан, Бохоль, Дінагат, Лейте, Лусон, Мінданао, Негрос, Палаван і Туміндао.

Храмова куфія населяє місцевості з вологим тропічним і субтропічним кліматом.

Вона зазвичай селиться поблизу водойм, боліт, у мангрових і низинних дощових лісах. Нерідко зустрічається на фермерських плантаціях, зрідка спостерігається на плоскогір'ях.

Вид був вперше описаний як Cophias wagleri в 1826 році німецьким натуралістом Генріхом Бойє і названий на честь його співвітчизника і герпетолога Йоганна Георга Ваглера.

Поведінка

Вдень храмові гадюки Ваглера нерухомо відпочивають на гілках дерев, а з настанням сутінків відправляються на пошуки їжі. Полювання триває всю ніч до самого світанку.

На відміну від багатьох споріднених видів вони кусаються тільки в крайньому разі, коли відчувають серйозну загрозу своєму життю.

У кожної змії є власне улюблене місце для відпочинку, куди вона повертається після нічного полювання. Рептилія до нього явно прив'язується і залишає лише в екстремальних ситуаціях.

Її отрута містить гемотоксини й потенційно смертельна для людини. Однак нападів з летальним результатом офіційно зафіксовано поки не було.

Харчування

Полює храмова куфія завжди із засідки, терпляче чекаючи на жертву, що пробігає повз. Вона наздоганяє її блискавичним кидком передньої частини тіла.

Визначити точне місце знаходження жертви їй допомагає наявність двох термочутливих ямок, які розташовані між очима і ніздрями й реагують на інфрачервоне випромінювання теплокровних істот.

Завдяки їм хижачка здатна успішно полювати в непроглядній темряві, визначаючи відхилення температури у 0,003°С. Також у неї дуже розвинений нюх.

У раціон входять невеликі гризуни, ящірки, амфібії та птахи.

Улюбленими ласощами плазуна є карликові (Tupaia minor) і звичайні тупаї (Tupaia glis), що ведуть деревний спосіб життя. У Зміїному храмі рептиліям крім дрібної живності згодовують курячі яйця.

Розмноження

Храмова куфія належить до числа яйцеживородних змій. Після запліднення в організмі самки утворюються яйця з тонкою оболонкою. В них розвиваються ембріони, що харчуються вмістом яєчного жовтка. Змієнята вилуплюються в утробі матері й самостійно виходять назовні.

Tropidolaemus wagleri розмножуються круглий рік. Яскраво виражений шлюбний період відсутній, але більшість спарювань проходять в сезон дощів за винятком популяцій, що живуть біля північних кордонів ареалу. Серед них спостерігається нетривала зимова сплячка, після якої плазуни починають активно паруватися.

Вагітність триває від 120 до 150 діб. Народжуються від 15 до 20, максимум 40 дитинчат.

Довжина змійок, що вилупились, становить 12-15 см і залежить від віку самки. Відразу після своєї появи на світ вони переходять до самостійного існування.

Малюки більш гнучкі й рухливі в порівнянні з дорослими тваринами і здобувають собі прожиток переважно на поверхні ґрунту в гущі трави.

Утримання в неволі

Утримувати храмових куфій рекомендується в просторих вертикальних тераріумах з локальним підігрівом. Для обігріву можна використовувати звичайні лампи розжарювання. Мінімальний рекомендований на одну дорослу особину об’єм повинен становити 70х80х120 см.

Одночасне утримання декількох змій в закритому просторі небажане. З одним самцем можна тримати не більше 1-2 самок. У тераріумі для комфортного самопочуття плазуна висаджують живі рослини й встановлюють товсті гілки для лазіння.

Вдень температуру підтримують на рівні 28°-31°С, а на ніч знижують до 24°-27°С. Тривалість денного освітлення близько 12 годин.

Для підтримки високої вологості не менше 75% необхідно кожні 2-3 доби обприскувати стінки тераріуму водою. Обов'язково встановлення поїлки та щомісячне надання рептилії можливості прийняти теплу ванну. На дно кладуть кокосовий субстрат, гравій або мох сфагнум.

Дорослих змій годують раз на тиждень, а молодь раз у 4-5 днів. З огляду на те, що в неволі вони можуть відмовлятися від корму, можна перейти на годування через 2-4 тижні. Годування проводять пізно ввечері.

Домашнім улюбленцям згодовують мишенят, хом'ячків і горобцеподібних птахів. Щомісяця в їжу додають подрібнену яєчну шкаралупу або мінеральні добавки з кальцієм.

Опис

Довжина тіла самок близько 100 см. Окремі екземпляри виростають до 130 см. Самці поступаються їм розмірами та рідко перевищують 80 см. Тулуб досить тонкий, але міцно складений і мускулистий. Велика серцеподібна голова має трикутну форму.

Хвіст використовується як хапальний орган, що полегшує лазіння по деревах. У молоді тонкий тулуб і світло-зелене забарвлення. Від очей уздовж верхньої частини голови проходить коричнева або червона лінія, яка на спині перетворюється на біло-бірюзову смугу і тягнеться через все тіло.

Основний фон забарвлення у дорослих самок чорнуватий, на хвості й боках він переходить в темно-зелений з різноманітними плямами та смужками. Самці забарвлені в зелений колір з червоними поперечними смугами. Луска на череві жовта або жовтувато-біла.

Очі зелені, з вертикальними зіницями. Попадання отрути в організм жертви викликає утворення тромбів в кровоносних судинах, некроз тканин і припинення функціонування нирок.

Тривалість життя храмових куфій в дикій природі 10-12 років.