Довговусий сірий вусач

Довговусий сірий вусач (лат. Acanthocinus aedilis) належить до родини Вусачів (Cerambycidae). Цей жук виконує роль санітара в екосистемі, сприяючи процесу перероблювання мертвої деревини в перегній.

В першу чергу він селиться на уражених грибами й бактеріями деревах і сушняку, запобігаючи поширенню інфекційних захворювань серед рослин.

Його найближчим родичем є сірий довговусий малий вусань (Acanthocinus griseus), головною відмінністю якого є наявність двох поперечних коричневих смужок на задній частині надкрил. Обидва види нерідко сусідять в одній і тій cfvsq місцевості.

Розповсюдження

Сірі вусачі широко поширені в Євразії. Вони населяють зони помірного і субтропічного клімату. Жуки зустрічаються у всіх регіонах Європи за винятком узбережжя Середземного моря. Локальні популяції є в Ірландії, Шотландії та на Кавказі.

В Європі південна межа ареалу проходить через Піренеї, Альпи й Балкани.

Найчастіше комахи зустрічаються в Сибіру, ​​північних районах Монголії, Китаю і Кореї, на Далекому Сході та Сахаліні. Вони віддають перевагу світлим хвойним і змішаним лісам з великою кількістю сосни звичайної (Pinus sylvestris).

Рідше спостерігаються в місцевостях, порослих іншими породами хвойних дерев. Зазвичай це модрини (Larix), смереки (Picea) та ялиці (Abies).

Поведінка

Жуки виявляють активність переважно вдень, трохи менше в сутінках і вночі. Будова їхнього тіла дозволяє їм заповзати крізь вузькі щілини в корі й харчуватися живою та мертвою деревиною, але остання їм подобається більше.

Крім неї значне місце в раціоні займає опала хвоя. Кора поїдається в останню чергу. При нестачі хвойного хмизу їдці задовольняються листяними породами.

Під час їжі комахи періодично видають шиплячі звуки, потираючи надкрилами та задніми лапками торакс і абдомен.

Камуфляжне забарвлення робить вусанів малопомітними на стовбурах повалених дерев.

Імаго можна спостерігати з березня по кінець липня. Пік їх чисельності припадає на квітень. Іноді за сприятливих умов вони спостерігаються навіть восени. Під час весняних заморозків довговусі сірі вусачі закопуються в товщу лісової підстилки.

Розмноження

Запліднені самки прогризають в корі отвір, а далі будують в деревині мініатюрну камеру з довгим коридором, куди відкладають яйця. У кладці буває від 30 до 50 яєць. Нерідко вона розміщується в пнях або гнилих коренях.

Яйця мають подовжену форму, забарвлені в білий колір.

Їх розмір становить приблизно 3 х 0,75 мм. З яєць вилуплюються жовто-білі личинки довжиною до 4 мм. У них немає ніжок, а тіло злегка приплюснуте зверху. На грудях і спині помітні 2 жовті плями.

Личинки мають добрий апетит і посилено харчуються, прогризаючи в деревині довгі ходи. Після посиленого чотиримісячного харчування та декількох линьок вони виростають до 40 мм, перетворюючись в жовтуватих лялечок довжиною до 20 мм.

Лялечки у самок трохи більші, ніж у самців. У них відбувається метаморфоз личинок в імаго. Жуки, що з'явилися на світ, зимують в стовбурі дерева, а наступної весни прогризають вихід і вилітають назовні.

Опис

Довжина тіла дорослих особин коливається від 12 до 20 мм. Прикривають абдомен жорсткі надкрила, які забарвлені у світло-сірий колір. На них є пара малопомітних поперечних смужок, покритих невеликими волосками.

Черевце овальне, надкрила закривають його в повному обсязі. Торакс злегка прямокутний, широкий, світло-сірий. Зазвичай на ньому зліва направо розташовані 4 жовті плями.

На майже квадратній голові посаджені великі фасеточні очі. Подовжені вусики та кінцівки коричнево-сірі. У самців довжина антен може бути у 5 разів більше довжини тіла, а у самок у 2 рази. Черевна сторона світла, сіра або білувата, з темними плямами.

Головними природними ворогами довговусих сірих вусанів вважаються дятли.