Американський заєць, або американський біляк

Американський заєць, або американський біляк (лат. Lepus americanus) належить до родини Зайцевих (Leporidae) із ряду Зайцеподібних (Lagomorpha).

Як і його найближчий родич заєць-біляк (Lepus timidus), що мешкає в Євразії, з настанням зими він набуває білого окрасу. Темними залишаються тільки кінчики вух.

У зимовий період підошви на лапах покриваються товстим шаром густого білого хутра. Здається, що звір придбав пухнасте взуття або снігоступи. Таке пристосування дозволяє йому легко пересуватися по засніжених заметах, тікаючи від хижаків, які його переслідують.

Перебуваючи внизу харчового ланцюжка, американські біляки відіграють важливу роль в екосистемі, залишаючись основою раціону багатьох хижих ссавців і пернатих.

Канадські рисі (Lynx canadensis) годуються переважно ними, а при зниженні їх чисельності навіть утримуються від розмноження.

Розповсюдження

Вид займає більшу частину Північної Америки. Ареал проживання простягається від Аляски й Канади за винятком Крайньої Півночі до передгір'їв Скелястих гір, Сьєрра-Невади та Аппалачів. Південна межа ареалу проходить через штати Юта, Нью-Мексико, Каліфорнія і Теннессі.

Зайці селяться в бореальних і гірських хвойних лісах, тундрі, болотистих місцевостях і поблизу оброблюваних земель, де вирощуються кормові культури.

Вони категорично уникають повністю відкритих просторів, віддаючи перевагу ділянкам з чагарниковою рослинністю. Їх приваблюють ліси з псевдотсугами тисолистими (Pseudotsuga menziesii), ситхінськими ялинами (Picea sitchensis), туями (Thuja), завитими кленами (Acer circinatum) і вільхою (Alnus).

Зараз відомо 14 підвидів. Номінативний підвид зустрічається в канадських провінціях Альберта, Онтаріо, Саскачеван, Манітоба, а на території США в Монтані та Північній Дакоті.

Поведінка

Американські біляки ведуть нічний і сутінковий спосіб життя. Пік їхньої активності припадає на вечірній час. Вдень вони бувають активними дуже рідко незалежно від пори року, як правило, тільки в похмуру погоду. Їх домашні ділянки невеликі й зазвичай не перевищують кількох сотень квадратних метрів.

У світлий час доби тварини сплять або зайняті чищенням своєї шерсті.

Як укриття використовуються поглиблення в ґрунті посеред чагарникових заростей або ущелини скель. Зрідка зайці використовують кинуті нори інших тварин, наприклад, аплодонтій (Aplodontia rufa).

Влітку звірята з явним задоволенням приймають пісочні ванни. Такі процедури допомагають їм позбутися надокучливих паразитів. Вони добре плавають і часто стрибають у воду, щоб відірватися від хижаків.

Відмінно розвинені органи чуття дозволяють їм помітити небезпеку на великій відстані. У більшості випадків американські зайці покладаються на свій гострий слух.

Взимку біляки викопують в снігу глибокі діагональні тунелі на глибину до 200 см, добираючись до лісової підстилки. Якщо з їжею стає зовсім сутужно, вони пробігають протягом доби в пошуках їжі до 8 км.

Для цього виду характерні сильні коливання чисельності популяції в залежності від кліматичних умов, які спостерігаються кожні 10 років. Особливо вони помітні в північній частині ареалу, де на 1 га може бути від 2 до 140 тварин.

Харчування

Навесні та влітку в раціоні переважають трави, коріння й молоді пагони різних рослин. Взимку повсякденним кормом стають хмиз, хвоя й кора дерев. Найбільшою популярністю у голодних біляків користується кора берези залозистої (Betula glanduosa).

У літній період охоче поїдаються листя і гілки шефердії (Shepherdia), сніжноягідника (Symphoricarpos), ірги (Amelanchier), ліщини звичайної (Corylus), чорниці (Vaccinium), суниці (Fragaria), хвоща (Equisetum) і зніту (Epilobium). За нестачі кормів зайцеподібні задовольняються малопоживною хвоєю сизої ялини (Picea glauca).

Взимку американський біляк може харчуватися стервом. Іноді він нападає на дрібних гризунів і з'їдає їх. В цілому така поведінка спостерігається тільки у виняткових випадках.

Розмноження

Статева зрілість настає у віці 8-12 місяців. Залежно від місця проживання шлюбний період проходить з січня по серпень. За цей час зайці встигають 3-4 рази обзавестися потомством. Як правило, вони спаровуються вже ранньою весною, коли починає з'являтися молода рослинність.

Самці збираються біля самок і влаштовують ритуальні бої за право продовження роду. Після спарювання партнери розстаються й розбігаються в різні боки.

Самці спаровуються з багатьма самками та не беруть участі у вихованні своїх нащадків.

Перші виводки з'являються у квітні. Вагітність триває 35-40 днів. Зайчиха приносить від 3 до 8 зайчат, які важать близько 60 г. Малюки народжуються вже повністю сформованими й покритими густим пухом. Пологи відбуваються в затишному і захищеному від сторонніх очей місці.

Зайченята в стані бігати вже на другий день, але залишаються близько 4 тижнів в укритті, харчуючись материнським молоком. У два місяці від народження вони розлучаються з матір'ю й переходять до самостійного існування. До цього моменту доживають не більше ніж половина дитинчат, інші стають жертвами хижаків.

До настання статевої зрілості примудряються вижити лише 10-15%.

Найбільшу небезпеку для молодого покоління становлять віргінські пугачі (Bubo virginianus), неоарктичні канюки (Buteo jamaicensis), яструби великі (Accipiter gentilis), неоарктичні (Strix varia) і плямисті сови (Strix occidentalis).

На новонароджених зайченят крім великих хижих ссавців полюють також червоні білки (Tamiasciurus hudsonicus) і арктичні ховрахи (Spermophilius parryii).

Опис

Довжина тіла дорослих особин досягає 36-52 см, а хвоста 4-5 см. Вага 900-2200 г. Самці трохи дрібніші та легші за самок. Вуха довгі, 6-8 см.

Щільне хутро має сезонне забарвлення. Влітку воно варіюється від сіро-коричневого до червонувато-коричневого кольору. Уздовж спини тягнеться поздовжня чорнувата смуга. Боки світліші, найчастіше світло-коричневі. Лицева частина і кінцівки забарвлені в коричневий колір. Черево білувате. Вуха коричневі й покриті білим пушком.

Линька проходить двічі протягом року і триває 8-10 тижнів. Взимку хутро біле, тільки на вушних раковинах з'являється чорна облямівка.

Тривалість життя американського біляка в дикій природі не перевищує 5 років.