Дрізд співочий

Дрізд співочий (лат. Turdus philomelos) належить до родини Дроздові (Turdidae) із ряду Горобцеподібних (Passeriformes). Цій невеликій пташці притаманні чудові вокальні здібності. Вона може виконувати свої арії часом протягом цілої години. Її пісня складається зі складних і чітко розділених елементів, які зазвичай повторюються 2-3 рази.

Між ними часто бувають вкраплення найрізноманітніших трелей. Пернаті співаки можуть видавати звуки, що нагадують свист, щебетання та гарчання, або голоси інших птахів.

Їх спів мелодійніший і м'якіший в порівнянні з чорними дроздами (Turdus merula), в ньому відсутні низькі хрипкі звуки та в цілому значно вища тональність. У шлюбний період він стає більш ніжним і виразним. Тоді мелодії повторюються в довільному порядку та майже без зупинки. Співочі дрозди співають, сівши на верхівці дерева або високого куща.

Витримувати тривалий пісенний марафон їм допомагає особлива будова голосових м'язів і нижньої гортані, в порожнині якої знаходяться еластичні мембрани. Вони вібрують, коли птах робить видих. Завдяки голосовим м'язам ліва та права частини гортані можуть рухатися незалежно одна від одної, змінюючи тон і гучність видаваних звуків в широкому діапазоні.

Співочі дрозди здавна вживалися в їжу багатьма європейськими народами. Найбільш популярними вони були в кухнях середземноморського регіону. Зараз цінителі їх м'яса залишилися переважно тільки в Іспанії та Франції. За традицією птахів ловлять сітками під час їх осінніх міграцій.

Вид вперше описав у 1831 році німецький орнітолог Крістіан Людвіг Брем.

Розповсюдження

Ареал проживання займає майже всю територію Європи за винятком більшої частини Піренейського півострова, низовин Італії та півдня Греції. На схід він простягається через Україну й Росію майже до озера Байкал. Північна межа ареалу проходить через Норвегію приблизно уздовж 75° північної широти, а в Сибіру близько 60° північної широти.

Птахи зі Скандинавії, Східної Європи та Росії зимують в Африці, на узбережжі Середземного моря та Близькому Сході. У Західній Європі більшість співочих дроздів живуть осіло.

У період з 1860 по 1880 рік вони були завезені до Нової Зеландії та Австралії. У Новій Зеландії співочий дрізд швидко акліматизувався, а його ареал продовжує постійно розширюватися. В Австралії невелика популяція збереглася тільки в околицях Мельбурна.

Птахи уникають відкритих просторів. Вони селяться у хвойних і змішаних лісах, а також в садах і парках. У гірській місцевості пернаті спостерігаються на висотах до 2200 м над рівнем моря. Явна перевага надається ділянкам, де ростуть ялини.

Існують 4 підвиди. Номінативний підвид зустрічається на континентальній частині Європи, в Закавказзі, на півночі Туреччини й Ірану. Підвид Turdus philomelos clarkei, що мешкає в Західній Європі, зараз поширений в Новій Зеландії та Австралії.

Загальна площа займаного ареалу перевищує 10 млн квадратних кілометрів. Чисельність європейської популяції оцінюється в межах від 40 до 71 млн особин.

Поведінка

Більшість популяцій співочих дроздів ведуть напівкочовий або осілий спосіб життя. До тривалих сезонних міграцій зазвичай схильні птахи, які живуть на півночі ареалу.

Пернаті можуть утворювати тимчасові невеликі зграї для спільної ночівлі або в місцях з рясною кормовою базою. Вони можуть мирно співіснувати та разом годуватися з чикотенями (Turdus pilaris), білобровими (Turdus iliacus) і червонозобими дроздами (Turdus ruficolis).

На відміну від багатьох споріднених видів співочий дрізд має звичку повертатися до одних і тих самих місць зимівлі.

Це моногамний територіальний вид. У районах, де популяції повністю мігрують, самці завжди повертаються до звичних гніздівель. Там вони відразу заявляють про свої права тривалим співом. У більш м'якому кліматі вони не залишають домашні ділянки, але співають значно рідше. Самки під час зимівлі можуть жити окремо від самців.

Міграції відбуваються ночами. Співочі дрозди летять розрізненими зграями, тому періодично перекликаються з іншими особинами. Вони вирушають в дорогу після настання сутінків і припиняють політ з першими променями сонця, ховаючись в кронах дерев.

Найбільш сприятливі умови для перельоту бувають в місячні ясні ночі за наявності попутного вітру. В негоду дрозди зазвичай утримуються від міграції. При несподіваному погіршенні погоди вони переривають політ. В негоду вони літають тільки у виняткових випадках.

На півночі ареалу птахи відлітають на південь вже наприкінці серпня, а решта популяцій мігрують коротшим маршрутом з вересня до середини грудня. Додому пернаті повертаються з лютого по квітень в залежності від географічної широти, де знаходяться їх гніздування. У північних регіонах Швеції та в Центральному Сибіру вони з'являються в травні.

Співочий дрізд любить позбавлятися від паразитів, розташувавшись на мурашнику або мурашиній стежці.

Він широко розставляє крила в сторони й дозволяє мурашкам повзати по них. Така процедура також знижує больові відчуття у птахів під час линьки та зростання нових пір'я.

Головними природними ворогами є сичі хатні (Athene noctua), яструби малі (Accipiter nisus) і здичавілі кішки.

Харчування

Раціон складається переважно з їжі тваринного походження. Співочі дрозди шукають корм на поверхні ґрунту та вкрай рідко на гілках дерев. По землі вони пересуваються дуже швидко, а потім раптово зупиняються й на мить завмирають на місці.

Їх повсякденне меню залежить від пори року. Навесні птахи харчуються головним чином дощовими хробаками. Влітку в раціоні переважають різні комахи, гусениці та павуки.

На морському узбережжі пернаті годуються молюсками й дрібними ракоподібними, яких знаходять після відливу в прибережній зоні. Вони розколюють їх панцирі, кидаючи спійману здобич на камені. Молодь спочатку грається з черевоногими молюсками й трясе ними, перш ніж навчиться використовувати камінь для їх розбивання.

Значно меншою мірою з'їдаються стиглі ягоди та м'які соковиті фрукти. Влітку співочий дрізд часто годується насінням омели (Viscum), стаючи їх добровільним розповсюджувачем Він регулярно полює на лісових равликів (Cepaea nemoralis), які є його улюбленими ласощами.

Розмноження

Статева зрілість настає в однорічному віці. Сезон розмноження триває з квітня по липень. Самці прилітають до гніздівель приблизно за тиждень до прильоту самок і займають домашні ділянки. Кожен власник відлякує конкурентів мелодійними трелями.

Коли на його угіддях виявляється самка, він привертає її увагу шлюбним танцем. Самець опускає крила й розпушує пір'я, а потім починає жваво скакати навколо своєї потенційної дружини. Якщо самиці він припав до серця, то вона починає танцювати разом з ним.

Через тиждень після створення подружньої пари самка приступає до будівництва гнізда. Воно найчастіше розташовується в заростях ялівцю, на виноградних лозах або хвойних деревах, а у підвиду Turdus philomelos hebridensis прямо на землі.

Спорудою гнізда займається самка, а будівельний матеріал їй приносить самець. Спочатку будується основа з гнучких прутиків у формі глибокої чаші. Потім птахи зміцнюють її зсередини глиною та деревною потертю.

Самка відкладає від 4 до 5 блакитних яєць з блискучою шкаралупою. Вони покриті темними або пурпуровими плямами та мають розмір близько 27 x 20 мм. Яйця важать в середньому 6 г, з яких 5-6% припадає на шкаралупу.

Інкубація триває 12-14 днів. Самка насиджує кладку самостійно.

Пташенята вилуплюються голими, сліпими та безпорадними. Їх годують дрібними комахами та їх личинками обоє батьків. Приблизно на шістнадцятий день пташенята стають на крило й незабаром переходять до самостійного існування.

На півночі ареалу співочі дрозди протягом одного сезону вигодовують один виводок, а на півдні 2-3 в залежності від умов навколишнього середовища. У перший рік життя гинуть більш ніж половина пташенят. Вони піддаються нападам сорок, сойок та білок.

Утримання в неволі

Співочих дроздів бажано утримувати парами в вольєрах площею від 10 до 15 квадратних метрів і висотою 220 см. У вольєрах висаджують ялину, сосну, бузину, смородину або бамбук і встановлюють жердочки на різних рівнях.

На підлогу кладуть шар землі й опалого листя. Їх потрібно періодично міняти, бо представники цього виду невтомно шукають в них комах, черв'яків і равликів. Для прийняття водних процедур встановлюють велику миску з чистою водою. Обов'язкова наявність окремої поїлки.

Влітку вихованців годують личинками жуків, борошняними хробаками та наземними равликами. Восени та взимку в раціон вводять фрукти, виноград, ягоди чорниці, черемхи й ірги. Можна давати родзинки, курагу, білий хліб і каші на молоці.

У корм бажано раз на тиждень додавати вітамінні та мінеральні добавки для співочих птахів.

Опис

Довжина тіла статевозрілих особин 21-23 см. Розмах крил 32-36 см. Вага 65-80 г. Самці трохи більші за самок. Статевий диморфізм в забарвленні відсутній.

Верхнє оперення та верхня частина крил коричнювате або оливково-коричневе. Груди й черевна сторона помітно світліші. Їх забарвлення варіюється від білуватого до кремового кольору. На них видно коричневі краплисті плями, розташовані в хаотичному порядку.

Оперення на голові має злегка жовтуватий відтінок, іноді проглядається світлий візерунок на коричневому тлі. Нижня сторона крил світло-коричнева й різко контрастує з верхнім оперенням. Контраст стає особливо помітним під час польоту.

Дзьоб коричневий, відносно довгий і загострений. Кінцівки тілесного кольору. Лапи чотирипалі. Три пальці спрямовані вперед, а один назад. Всі пальці озброєні гострими кігтиками.

Молодь схожа на дорослих птахів, але відрізняється від них охристими або помаранчевими смугами на спині та покривному пір'ї.

Тривалість життя співочого дрозда в дикій природі близько 3 років. У неволі за умови дбайливого догляду він доживає до 8-10 років.