Тибетська лисиця

Тибетська лисиця (лат. Vulpes ferrilata) належить до родини Псові (Canidae) і є одним з найменших його представників. Вона відіграє важливу роль в екосистемі, ефективно стримуючи зростання популяції гризунів та інших дрібних ссавців, в першу чергу курзонієвих пискух (Ochotona curzoniae).

Тварина також сприяє аерації ґрунту, споруджуючи в землі свої нори. У Непалі й Тибеті тибетська лисиця вважається цінним промисловим звіром.

Вона високо цінується місцевим населенням завдяки своєму щільному й теплому хутру, що має прекрасні теплоізоляційні властивості. Непальці й тибетці протягом століть виготовляють з нього традиційні головні убори, які відмінно захищають від вітру і холоду. У міжнародному масштабі хутро тибетської лисиці не має особливої ​​цінності через жорстке грубе волосся та порівняно низьку якість.

Вид вперше описав у 1842 році британський зоолог і сходознавець Брайан Хофтон Ходжсон.

Розповсюдження

Ареал проживання знаходиться в Центральній Азії. Він охоплює високогірне плато Тибету. Vulpes ferrilata мешкають на території Індії, Непалу, Тибету, Китаю та Бутану.

В Індії лисиця тибетська зустрічається тільки на північному заході країни, а в Непалі вона населяє район Мустанг, що входить до складу зони Дхаулагирі Західного регіону. У Китаї вона мешкає в провінціях Сіньцзян, Ганьсу, Цинхай і Сичуань, а в Тибеті поширена повсюдно.

Тибетські лисиці селяться головним чином на луках і на плоских гірських схилах, а також в степах, напівпустелях і на висохлих руслах річок. Їх приваблюють місцевості з великою кількістю природних печер і ущелин скель, зручних для тимчасового укриття під час денного відпочинку.

Тварини спостерігаються на висотах від 2500 до 5300 м над рівнем моря. Загальна чисельність популяції оцінюється приблизно у 37 тисяч дорослих особин.

Вид монотиповий. Підвиди на сьогодні невідомі.

Поведінка

Тибетські лисиці живуть поодинці або моногамними подружніми парами, які зазвичай зберігаються протягом усього життя. Вони не відрізняються особливою територіальністю й при достатній кормовій базі дозволяють одноплемінникам заходити на свої домашні ділянки. Захищати свої володіння їм доводиться тільки в період нестачі харчів.

Межі мисливських угідь тварини мітять сечею, фекаліями та виділеннями анальних залоз. Активність виявляється у світлий час доби, головним чином рано вранці та в пізній полуденний час.

Між собою тибетські лисиці спілкуються за допомогою коротких і не дуже гучних звукових сигналів, що віддалено нагадують собачий гавкіт. Через поодинокий спосіб життя і те, що сімейні пари майже завжди залишаються разом, ці хижі ссавці вкрай рідко використовують гучні крики. Більшу частину інформації вони передають через характерні пози, міміку і запах.

Хижаки пристосувалися до існування в сухих степах і напівпустелях з кам'янистим ґрунтом і скелястим рельєфом. Влітку тут піднімається температура понад 30°С, а взимку опускається до -40°С. Літо посушливе. Протягом року випадає всього лише від 100 до 500 мм опадів.

Тварини будують укриття у вигляді нори зазвичай під скелями або корінням дерев посеред трав'яних заростей.

Нора розташовується так, щоб на неї не падали яскраві сонячні промені, а поблизу знаходилося джерело або водойма з прісною водою. В підземне укриття ведуть один або кілька входів. Їх ширина близько 18 см, а висота 24-27 см. Довжина тунелю до гніздової камери становить 170 см.

Харчування

Раціон складається з їжі тваринного походження. Майже 95% жертв становлять курзонієві пискухи. Кількість тибетських лисиць прямо пропорційна їх кількості. Коли пискух багато, то на одному квадратному кілометрі можуть мирно уживатися від 2 до 4 хижаків.

Чим більше гризунів, тим легше їм виживати. До повсякденного меню входять також гімалайські бабаки (Marmota himalayana), китайські цокори (Myospalax), кучеряві зайці (Lepus oiostolus), гірські полівки (Alticola), хом'ячки (Cricetelus), птахи, що гніздяться на землі, та пташині яйця.

За нестачі кормів тибетська лисиця поїдає стерво і полює на дрібних ящірок. Переважно це трупи чіру (Pantholops hodgsonii), блакитних баранів (Pseudois nayaur) і гімалайської кабарги (Moschus leucogaster).

Нерідко вона супроводжує бурих ведмедів (Ursus arctos) на відстані близько 30 м. Коли ті починають викопувати з нір гризунів, хижачка наближається до них майже впритул і ловить здобич, що вислизнула від них. Вона охоче доїдає їжу, нез'їдену ведмедями та вовками.

Влітку й восени тибетська лисиця ласує стиглими ягодами та фруктами.

Розмноження

Статева зрілість настає у віці 8-10 місяців. Самки стають статевозрілими раніше за самців.

Шлюбний період проходить з кінця лютого до початку березня. Вагітність триває від 50 до 60 днів. Самка народжує від 2 до 5 лисенят. Пологи відбуваються наприкінці квітня або в першій половині травня.

На момент своєї появи на світ лисенята важать 60-120 г. Через кілька тижнів вони залишають свій притулок і починають полювати разом з батьками. Тривалість молочного годування невідома.

Про дитинчат піклуються обидва батьки. До червня лисенята стають самостійними та назавжди залишають батьківське лігво.

Опис

Довжина тіла становить 56-70 см, а хвоста 40-47 см. Висота в загривку досягає максимум 29 см. Вага коливається від 3200 г до 4600 г. Самки трохи менші та легші за самців.

Хутро щільне та м'яке, з дуже густим підшерстям. Основний фон забарвлення з боків і зверху варіюється від іржаво-коричневого до коричневого або чорнуватого кольору. Черевна сторона сіра.

Шия прикрашена великим хутряним коміром, що придає морді квадратний вид. Уздовж спини проходить жовто-коричнева смуга. На морді та животі помітні білуваті смужки. Пухнастий коричневий хвіст закінчується білим пензликом.

У ротовій порожнині знаходяться 42 зуби. Зуби добре розвинені, щелепи вузькі. Верхні ікла дуже довгі й гострі.

Тривалість життя тибетської лисиці в дикій природі 6-7 років. У неволі за умови дбайливого догляду вона доживає до 8-10 років.