Дікдік звичайний

Дікдік звичайний (лат. Madoqua kirkii) відноситься до родини Бикові (Bovidae). Ця невелика антилопа широко поширена в Східній Африці й відіграє важливу роль в екосистемі регіону.

Вона є однією з найменших африканських антилоп і основним джерелом їжі для багатьох хижих птахів і ссавців.

Її м'ясо їстівне і вживається в їжу місцевим населенням, однак полюють на неї переважно заради ніжної шкіри. Вона використовується для виготовлення рукавичок. На одну пару рукавичок йде шкіра двох тварин.

Вид вперше описав у 1880 році німецький зоолог Альберт Карл Готгельф Гюнтер.

Розповсюдження

Ареал проживання знаходиться в Східній і Центральній Африці. Найбільші популяції дікдіка звичайного мешкають на території Кенії, Танзанії, Анголи, Намібії та південних регіонів Сомалі.

Тварини живуть в напівсухих трав'янистих і чагарникових саванах, а також на околицях лісів. Вони уникають сухих саван з бідною рослинністю. Антилопи дікдік вдень ​​ховаються в колючих чагарниках, які залишають пізно ввечері.

Загальна чисельність популяції оцінюється у 970 тисяч дорослих особин.

Поведінка

Звичайні дікдіки відрізняються надзвичайною обережністю й лякливістю. Велику частину часу вони проводять в укритті та постійно ходять на годівлю одними й тими самими перевіреними маршрутами. У них дуже добре розвинені зір і слух, що дозволяють помічати наближення хижака на великій відстані.

При найменшій небезпеці вони рятуються втечею, роблячи звивисті стрибки й розвиваючи швидкість понад 40 км/год.

 У спекотні дні активність виявляється вночі, а в дощову погоду і протягом дня. Тварини утворюють моногамні сім'ї.

Самці захищають свою домашню ділянку від вторгнення чужинців і посилено мітять її межі сечею, фекаліями та виділеннями запашних залоз.

Вони зазвичай не вступають у відкритий бій, обмежуючись демонстрацією своїх агресивних намірів. Агресія виражається ритмічними кивками голови.

Головними природними ворогами є леопарди, шакали, шимпанзе і павіани. Антилопа дікдік часто стає жертвою орлів і пітонів.

Харчування

Основу раціону складають листя чагарників і низькорослих дерев. Крім них активно поїдаються осока і злакові рослини. Від кормів з високим вмістом рослинних волокон це парнокопитне утримується.

На пошуки корму дікдік виходить тільки тоді, коли поблизу немає хижаків. На водопій він ходить дуже рідко.

Невибаглива істота задовольняється ранковою росою й вологою, що отримується з їжею. Вона із задоволенням поїдає соковиті стиглі фрукти, що впали з дерев на землю.

Розмноження

Статева зрілість у самок наступає в 6-8 місяців, а у самців в однорічному віці. Статевозрілі особини утворюють подружні пари й займають домашню ділянку площею від 5 до 30 га.

Вагітність триває близько 170 днів. Самка приносить одне дитинча вагою 560-680 г. Вона його годує молоком протягом 6-7 тижнів.

У 7 місяців молодь досягає розмірів дорослих тварин і виганяється батьками з їх угідь. Самка здатна народжувати 2 рази на рік. До кінця першого року життя доживають менше половини дитинчат.

Опис

Довжина тіла 55-77 см, хвоста 4-6 см. Висота в загривку 35-45 см. Вага 2700-6000 г. Коротке хутро забарвлене в різні відтінки від жовтувато-сірого до червонувато-коричневого кольору. Вентральна частина кремова або білувата.

У самців є маленькі ріжки, які майже повністю закриті шерстю. Хутро на голові довше ніж на решті тіла. Тонкі ніжки закінчуються невеликими копитцями.

Голова маленька і витягнута вперед. Подовжена морда служить для охолодження організму. Кров протікає по судинах носової порожнини й охолоджується завдяки випаровуванням.

Тривалість життя в дикій природі рідко перевищує 3 роки. У неволі дікдік звичайний доживає до 10 років.