Південноафриканський їжак

Південноафриканський їжак (лат. Atelerix frontalis) відноситься до родини Їжакові (Erinaceidae). У Південній Африці чаклуни використовують його для вигнання злих духів і лікування хвороб. Серед багатьох племен заведено обкурювати своє житло його колючками й сушеним м'ясом. Д

им від них, на їхню думку, ефективно захищає від порчі, лихого ока та інших підступів зловмисних сусідів.

Жир південноафриканського їжака в народній медицині використовується при простудних захворюваннях і радикуліті. Їм також змащують вуха при вушних болях. Місцеве населення завзято полює на звірка і вживає його м'ясо в їжу.

Це комахоїдна тварина приносить користь селянам, селячись на їх подвір'ях. Вона активно поїдає різних шкідників, не даючи їм знищити посіви.

Вид вперше описав у 1831 році англійський зоолог Ендрю Сміт.

Розповсюдження

Ареал проживання знаходиться в Південній Африці. Існують два підвиди. Номінативний підвид поширений на сході Ботсвани, в Мозамбіку, центрі та південно-західних районах Зімбабве, ПАР і Лесото. Підвид Atelerix frontalis angolae зустрічається на південному заході Анголи, в центрі й на північному заході Намібії.

Південноафриканський їжак селиться в місцевостях з семіаридним (напівсухим) кліматом, де щорічно випадає від 300 до 800 мм опадів. Він категорично уникає пустельних регіонів. Його приваблюють сади та парки, де можна знайти укриття.

Поведінка

Тварина веде поодинокий спосіб життя. Виняток становлять самки зі своїм потомством. Активність виявляється вночі та в сутінках.

Найбільш активними південноафриканські їжаки стають в теплі місяці року, щоб встигнути накопичити максимум жиру до холодного сезону.

Взимку звір впадає в зимову сплячку. Її тривалість залежить від погодних умов і географічної широти. Під час зимової сплячки метаболізм в організмі цього ссавця знижується практично до нуля.

У представників виду Atelerix frontalis порівняно довгі ноги. Вони швидко бігають і можуть на коротких дистанціях розвивати швидкість до 7 км/час. Під час нападу хижаків південноафриканські їжаки згортаються в клубок і виставляють голки.

Їх головними природними ворогами є бліді пугачі (Bubo lacteus) і здичавілі домашні собаки. Вдень звірята ховаються від них в підземних сховищах. З метою безпеки вони їх змінюють щодня.

Харчування

Раціон складається з жуків (Coleoptera), термітів (Isoptera), мурах (Formicoidea), прямокрилих (Orthoptera) і совкоподібних метеликів (Noctuoidea). У дикій природі в повсякденному меню часто переважають дощові черв'яки та коники.

При нагоді їжаки не відмовлять собі в задоволенні поласувати пташиними яйцями, дрібними жабами та ящірками. У неволі вони охоче поїдають собачий корм.

Воду звірята п'ють рідко, задовольняючись вологою, яку отримують з їжі. Протягом ночі вони з'їдають кількість їжі, що становить приблизно третину від їх ваги. Щоб пережити зиму, їм треба відгодуватися мінімум до 500 г.

Розмноження

Статева зрілість настає у віці 3-4 місяців. Шлюбний період проходить з серпня по лютий.

За сприятливих умов самка протягом сезону може принести потомство кілька разів.

Вагітність триває від 30 до 40 днів. Пологи відбуваються в норі або термітнику. Гніздо зсередини вистелене сухою травою.

В одному посліді буває від 1 до 9 їжачків. На момент своєї появи на світ вони важать близько 10 г. Малюки народжуються голими, сліпими й глухими. М'які голки у них знаходяться під шкірою та відростають до кінця першого тижня.

Очі розплющуються у віці близько 16 днів. Молочне годування триває 6-7 тижнів. Незабаром після його припинення їжачки переходять до самостійного існування.

Опис

Довжина тіла дорослих особин 150-200 мм, а хвоста 20-30 мм. Вага 150-550 г. Довжина задніх кінцівок 31-36 мм. Самці трохи більші та важчі за самок.

Голки гладкі й забарвлені в чорний або темно-коричневий колір. Їх основи та кінчики білуваті. Хутро на череві сіре, коричневе або чорне. Голова світла, ділянка між очима і носом чорнувата або темно-коричнева.

Вуха маленькі, округлі та менші за голки, що їх оточують. На лапах по 5 пальців, озброєних гострими кігтиками.

Тривалість життя південноафриканського їжака в дикій природі близько 3 років. У неволі він доживає до 7 років.