Блакитний дракон, або блакитний ангел

Блакитний дракон, або блакитний ангел (лат. Glaucus atlanticus) – черевоногий молюск, що має здатність повзати по плівці поверхневого натягу води «лапками» вгору і вниз спиною. Подібним мистецтвом володіють водомірки, але вони пересуваються класичним способом по водній поверхні зверху, а не знизу.

Ця дивна істота відноситься до ряду Голозябрових (Nudibrancia), особливістю яких є відсутність раковин і вираженої мантії. Чіпати її голими руками не рекомендується. У її «лапках» (цератах) накопичується отрута зі з'їдених нею кнідарій (Cnidaria).

Під час зіткнення з ними у багатьох людей може бути анафілактичний шок, який закінчується часом летальним результатом. Отруйною стає навіть вода, де поплавав дракончик. При попаданні на слизову оболонку очей вона може стати причиною сліпоти, а контакт зі шкірою викликає тривалий свербіж.

Вид вперше описав у 1777 році німецький зоолог Йоганн Рейнгольд Форстер.

Розповсюдження

Блакитні дракони живуть в тропічних і субтропічних водах Світового океану, ведучи пелагічний спосіб життя. Найбільші популяції зустрічаються біля узбережжя Карибських островів, Східної та Південної Африки, Мозамбіку, східного узбережжя Австралії, в Мексиканській затоці та в багатьох регіонах Середземного моря.

Вони мігрують завдяки морським течіям у відкритому морі. Іноді їх виносить хвилями на пляжі, де зустріч з ними загрожує відпочивальникам серйозними неприємностями.

Найчастіше такі малоприємні події відбуваються на берегах австралійського континенту.

Харчування

Блакитний ангел є хижаком, здатним поїдати істот, які часто бувають отруйними та більшими за нього своїми розмірами. У його раціон входять португальські кораблики (Physalia phisalis), медузи-вітрильники (Velella velella), сині кнопки (Porpita porpita) і ламкі янтини (Janthina janthina).

Хитрий молюск вміє прикріплятися до диска медуз-вітрильників і використовувати їх як плавальні засоби, поїдаючи при цьому колонію гідроїдів тривалий період часу.

Жалкі клітини (кнідоцити) після проходження через травний тракт скупчуються в цератах, де в кнідосаках (спеціалізованих органах) від них залишаються тільки жалкі капсули (клептокніди), що застосовуються блакитним драконом для самозахисту.

У разі нестачі їжі представники цього виду активно практикують канібалізм. Самі вони часто вражаються трематодами Hemiurus appendiculatus.

Розмноження

Блакитні дракони – гермафродити. Пеніс у них оснащений хітиновим шипом, а жіночий статевий орган розташований на черевці справа. Самозапліднення неможливо. Після спарювання кожен з партнерів відкладає яйця.

Кладка у вигляді шнурів довжиною до 17,5 мм прикріплюється на шматочки плаваючої деревини або на нез'їдені залишки жертв. Ширина яєць коливається від 60 до 75 мкм, а довжина від 75 до 97 мкм. Дуже часто яйця прикріплюються до дисків медуз-вітрильників.

Інкубація починається при температурі 19°С.

Вона триває близько трьох днів, після чого личинки (трохофори) залишають яєчний шнур і починають вести пелагічний спосіб життя.

У них є спіральна ембріональна раковина, яка повністю формується на одинадцятий день і поступово зникає після декількох стадій метаморфоза. У дорослих молюсків вона повністю відсутня.

Опис

Довжина тіла блакитного ангела досягає 3-8 см. Воно має бічні виступи, що використовуються як кінцівки. Вони закінчуються променями-щупальцями (цератами), які підтримують плавучість тваринного, є частиною травного тракту і виконують функцію насичення організму киснем. У однієї особини може бути до 84 церат.

Тіло сильно витягнуте ззаду. Голова дуже маленька. Нога розташована на біло-синьому черевці. Спинка сріблясто-сіра. Діаметр примітивних очей не перевищує 15 мкм.

Ротовий отвір овальний і розташований вертикально. У ньому знаходиться радула з 11-20 зубчиками. Камуфляжне забарвлення надійно захищає від нападу хижаків знизу і зверху. Велика кількість синіх і блакитних тонів дозволяє ефективно відбивати шкідливе ультрафіолетове випромінювання.

Тривалість життя блакитного дракона близько 10 років.