Кумка звичайна, або джерлянка червоночерева

Кумка звичайна, або джерлянка червоночерева (лат. Bombina bombina) – жаба з родини Bombinatoridae. У 1971 році з її шкіри був виділений пептид, який отримав назву бомбезин. Ця речовина близька до гормону гастрину, що виробляється в шлунку і підшлунковій залозі ссавців.

В організмі людини він відіграє важливу роль в регуляції травлення.

Бомбезин здатний стимулювати секрецію гастрину та інших гастро-інтенстинальних гормонів. Він також підвищує кров'яний тиск, сприяє виробленню шлункового соку і бере участь в процесах терморегуляції. Його ефективно використовують як маркер пухлин при онкологічних захворюваннях.

Вид з'явився в епоху плейстоцену та імовірно пережив останній льодовиковий період біля берегів Чорного моря. Після танення льодовиків він поширився в Європі й західній частині Азії. Його перший науковий опис зробив шведський натураліст Карл Лінней у 1761 році.

Від жовточеревої джерлянки (Bombina variegata) ця жаба відрізняється більш струнким тілом, меншою головою і наявністю м'яких, а не твердуватих бородавок.

Розповсюдження

Ареал проживання охоплює Центральну, Південну і Східну Європу. Його північна межа проходить через південь Скандинавського півострова. На сході червоночереві джерлянки поширені до Уралу. Невеликі популяції є в Туреччині та на Кавказі. На території України представники цього виду зустрічаються практично повсюдно.

Земноводне населяє різні біотопи. Воно живе в лісостепу, степах, змішаних і листяних лісах. Найчастіше його можна побачити біля дрібних водойм зі стоячими водами. Перевага віддається болотам, озерам, ставкам, невеликим річкам і струмкам з мулистим дном і заростями водної рослинності.

Амфібії селяться в низинах. Вони рідко спостерігаються на висотах понад 250 м над рівнем моря. Найбільш сприятливими для них вважаються місцевості, де бувають сезонні затоплення прибережних ділянок.

Поведінка

Дорослі особини комфортно почувають себе на мілководді, де вода прогрівається до 26°-27°С, а для швидкого розвитку пуголовків потрібно 30°-32°С.

Кумка звичайна виявляє активність як вдень, так і вночі.

За винятком південних популяцій вона у вересні або жовтні впадає в зимову сплячку, яку проводить в покинутих норах тварин або природних поглибленнях в ґрунті на глибині близько 50 см. Іноді разом на зимівлю збираються до 70 жаб, часом вони зимують спільно з ропухами й тритонами. Такі укриття розташовуються в 400-600 м від берега.

Весняне пробудження відбувається з кінця березня по травень. Через 2-3 тижні після закінчення зимової сплячки амфібії приступають до продовження роду.

Під час небезпеки вони намагаються врятуватися втечею. Якщо шляхи до відступу відрізані, земноводні перевертаються на спину і демонструють червоні плями на своєму череві.

Демонстрація супроводжується виділенням їдкого отруйного секрету, який відлякує багатьох хижаків. Часто хитруни просто піднімають передні й задні кінцівки вгору, лякаючи супротивника видимими на нижній частині тіла кривавими плямами.

Червоночереві джерлянки за несприятливих умов залишають водойми та вирушають по суші шукати нові, під час міграції вони переселяються на відстань до 500-1000 м.

Мігрують частіше молоді жаби, а старі терпляче чекають змін на краще.

Головними природними ворогами є гребінчасті тритони (Triturus cristatus), європейські болотні черепахи (Emys orbicularis), водяні вужі (Natrix tessellata), крижні (Anas platyrhynchos), сірі чаплі (Ardea cinerea), видри (Lutra) і ласки (Mustela nivalis).

Харчування

Раціон складається з дрібної живності, розміри якої дозволяють амфібії легко з нею впоратися. Вона поїдає різних комах, павукоподібних, рівноногих і багатоніжок. Більшу частину мисливських трофеїв мисливиця здобуває безпосередньо в водоймі.

У більшості регіонів близько половини повсякденного меню займають комарі-дзвінці (Chironomidae) і їх личинки. Приблизно ще 20% займають жуки. На суші жаби активно ловлять дощових черв'яків і равликів.

Пуголовки харчуються переважно водоростями, детритом і найпростішими мікроорганізмами. З віком вони переходять на більшу здобич.

Розмноження

Шлюбний період починається у квітні й триває до середини літа. Самці зваблюють самок гучним співом, ним же вони відганяють конкурентів від зайнятої ними території. Звуки лунають з періодичністю 10-40 разів на хвилину. У кожного співака зайнята ділянка має форму кола діаметром 2-3 м.

При наближенні конкурента на дистанцію близько одного метра відбувається негайна атака. Сутички між претендентами за увагу прекрасної статі відбуваються постійно, тому невдачливі забіяки знаходяться в перманентному русі. Така тактика теж приносить свої плоди й дозволяє запліднити велике число самок.

Самки відкладають ікру невеликими порціями на листя водних рослин або прямо на дно.

Протягом сезону самка здатна відкласти понад 600 яєць в різних місцях. У кладках буває від 2 до 80 яєць. Вони відкладаються протягом 48 годин після першого запліднення, а надалі інтервал може досягати 7-10 діб.

Пуголовки вилуплюються за 2-4 дні в залежності від умов навколишнього середовища. Повний метаморфоз триває від 5 до 12 тижнів. За цей час довжина їх тіла збільшується від 3 до 55 мм. Частина пуголовків не встигають закінчити метаморфоз до осені, тому впадають в сплячку.

Статева зрілість у червоночеревих джерлянок настає у віці 12-18 місяців.

Опис

Довжина тіла дорослих особин досягає 5-6 см, а вага 7-8 г. Верхня частина тулуба забарвлена ​​в різноманітні відтінки оливково-коричневого або сірого кольору. Самки трохи більші за самців.

Черево вкрите яскравими червоними або червоно-помаранчевими плямами на димчастому тлі. Крім них добре помітні мініатюрні цятки білого кольору. Найбільше їх знаходиться з боків тулуба.

Шкіра покрита численними горбиками (бородавками). Характерною особливістю є відсутність зовнішньої мембрани в вусі. З цієї причини земноводні чують переважно звуки низької частоти. Зіниці очей мають трикутну форму.

Тривалість життя червоночеревої джерлянки 7-10 років.