Блакитна акула

Блакитна акула (лат. Prionace glauca) належить до родини Сірі акули (Carcharhinidae) із ряду Кархариноподібних (Carcharhiniformes). Вона є єдиним представником роду Prionace і відома також під назвою синя акула.

Ця хижачка займає верхнє положення в харчовому ланцюгу і стримує зростання популяції багатьох видів пелагічних риб, підтримуючи рівновагу в екологічній системі Світового океану.

Вона не вважається промисловою рибою та потрапляє в сіті рибалок лише як ненавмисний вилов. Щорічно в них від задухи гинуть від 10 до 20 млн блакитних акул.

Їх м'ясо їстівне, але не має великої цінності через підвищений вміст в ньому аміаку. У країнах Південно-Східної Азії цінуються їх плавники, печінковий жир, шкіра, хрящі, зуби та щелепи. У китайській медицині вони використовуються для виготовлення різного лікарського зілля.

У відкритому морі сині акули становлять небезпеку для людини. За останні десятиліття зафіксовано кілька випадків їх неспровокованих нападів на людей. Приблизно чверть з них призвели до летального результату.

Вид вперше описав як Squalus glaucus у 1758 році шведський зоолог Карл Лінней.

Розповсюдження

Ареал проживання знаходиться в глибоких водах Тихого, Індійського та Атлантичного океану. Синя акула надає перевагу субтропічним і помірним кліматичним зонам. Поблизу екватора вона зустрічається значно рідше.

Найбільш комфортно риба почувається при температурі 12°-15°C, але здатна існувати в інтервалі від 6°C до 25°C. Нерідко вона запливає в Середземне море та Північне море до берегів Норвегії.

Блакитна акула часто спостерігається в Північній Атлантиці від узбережжя Англії до Сенегалу, навколо Кабо-Верде, Мадейри, Канарських і Азорських островів. У Новому Світі вона взимку зустрічається біля узбережжя Флориди й Антильських островів, а влітку допливає до затоки Мен, Ньюфаундленду та Нової Шотландії. У південній півкулі вона мігрує біля берегів ПАР, Аргентини, Бразилії та Уругваю.

В Індійському океані сині акули переважно курсують між 35° і 13° південної широти, а біля узбережжя бувають дуже рідко. У Тихому океані вони поширені повсюдно у всіх теплих водах.

Поведінка

Блакитні акули ведуть переважно поодинокий спосіб життя. Іноді вони утворюють невеликі зграї з особин однієї статі та приблизно однакового розміру. Самці й самки знаходять один одного тільки в сезон розмноження.

Тварини постійно мігрують, слідуючи за косяками стайнях риб. В одному напрямку вони здатні долати відстані до 12 тисяч кілометрів. Найчастіше їх можна виявити в океанічних водах на глибинах 150-350 м. У континентального шельфу вони спостерігаються значно рідше.

Сині акули мають чудові швидкісні якості. Більшу частину часу вони пливуть неспішно, але за потреби розвивають швидкість до 13,3 м/с.

Серед акул в цьому відношенні вони поступаються тільки акулам-мако (Isurus oxyrinchus), здатним плисти зі швидкістю до 19,2 м/с.

У них добре розвинені органи нюху, зору й дотику. Уздовж усього тіла проходить бічна лінія, що дозволяє вловлювати найменші хвилі від рухомих у водному середовищі об'єктів. На нижньому боці морди розташовані ампули Лоренціні, що реагують навіть на незначні зміни напруженості електричного поля навколо живих істот.

Головними природними ворогами є білі акули (Carcharodon carcharias). Молодь часто піддається нападам каліфорнійських (Zalophus californianus) і північних морських слонів (Mirounga angustirostris). Більшість риб страждають від веслоногих ракоподібних (Copepoda), що паразитують на їх шкірі та зябрах.

Харчування

Раціон складається з їжі виключно тваринного походження. Синя акула полює приблизно на 24 види головоногих молюсків (Cephalopoda) і 16 видів риб.

У повсякденному меню переважають тремоктопуси (Tremoctopus), кальмари з родини Кранхіїди (Cranchiidae) і пелагічні восьминоги (Ocythoe tuberculata). Меншою мірою з'їдаються різні риби. Головним чином це великоголові алепізаври (Alepisaurus ferox), зміїні макрелі (Gempylus serpents) і рувети (Ruvettus pretiosus).

Біля берегів Бразилії хижаки досить часто полюють на морських птахів, які відпочивають на поверхні моря, зокрема на великих буревісників (Puffinus gravis). Вони нерідко переслідують риболовецькі судна, щоб поласувати викинутими за борт харчовими відходами.

Розмноження

Статева зрілість у самок наступає у віці 5-6 років, а у самців у 4-5 років, коли довжина їхнього тіла досягає відповідно 220 см і 187 см. Залицяння кавалерів до партнерок полягає в їх покусуванні. З цієї причини на їх шкірі назавжди залишаються наслідки шлюбного ритуалу.

Самок захищає від укусів міцна шкіра, яка у 3 рази товща, ніж у самців. Зазвичай самці кусають ділянку спини, розташовану між першим і другим спинним плавцем.

Після спарювання партнери розстаються та відпливають в різні боки. Спарювання найчастіше відбуваються поблизу континентального шельфу. Сині акули спаровуються по кілька разів з різними партнерами.

В організмі самки сперма може зберігатися декілька місяців. Вагітність триває в залежності від вгодованості та розмірів матері від 9 до 12 місяців. Пологи відбуваються в прохолодних водах.

Самка народжує в середньому 25-50, максимум 130 малюків. Їх довжина на момент своєї появи на світ становить близько 39 см. Вони народжуються повністю сформованими й готовими до самостійного існування. Відразу після народження вони розлучаються з матір'ю, а вона не обтяжує себе турботою про їх подальшу долю.

Блакитні акули залишаються в субарктичних водах до настання статевої зрілості, а потім мігрують в бік екватора.

Опис

Довжина тіла дорослих особин досягає 340 см. Найбільша виловлена ​​особина мала довжину 383 см і важила 206 кг. Тіло витягнуте й струнке.

Спина і верхня сторона плавників забарвлені в яскравий темно-синій колір. Черевна частина і нижня сторона плавників білі. Кінчики плавців чорні.

Перший спинний плавець сильно зміщений назад. Грудні плавники подовжені й мають серпоподібну форму. Хвостовий плавник середніх розмірів, біля основи хвоста розташовані невеликі кілі.

Морда дещо задовга і загнута вгору. Дуже великі очі захищені мигальною перетинкою. У верхній щелепі розташований один центральний зуб і 14 додаткових зубів з кожного боку. Вони трикутні та мають увігнуті криволінійні різальні кромки.

У нижній щелепі є від 1 до 4 центральних зубів і від 13 до 15 бічних зубів. Вони також трикутні, але з меншим розпилюванням.

Кожен зуб змінюється протягом 8-15 днів, а на його місці виростає новий.

Тривалість життя синьої акули в природних умовах близько 20 років.