Носата мексиканська жаба

Носата мексиканська жаба (лат. Rhinophrynus dorsalis) є єдиним представником родини Rhinophrynidae. Найближчі три споріднені види існували в епоху еоцену та імовірно вимерли в олігоцені 30-25 млн років тому наприкінці палеогенового періоду.

Зовні вони нагадували великих пуголовків і були широко поширені на території нинішнього північноамериканського континенту.

Еволюція даного виду тривала понад 190 млн років і зробила його зовсім несхожим на інших амфібій. Його вперше описав в 1841 році французький зоолог Андре-Марі Дюмеріль.

Розповсюдження

Сучасний ареал проживання охоплює мексиканське узбережжя Карибського моря, включаючи півострів Юкатан, і північний захід Гондурасу. З боку Тихого океану він простягається від річки Бальсас в центральній частині Мексики до Коста-Ріки.

Невелика ізольована популяція вціліла на південно-західному узбережжі штату Техас (США). Вид зустрічається переважно в низинах і гористій місцевості на висотах до 500 м над рівнем моря.

Земноводні населяють зони з тропічним і субтропічним кліматом. Вони зустрічаються в сухих і вологих лісах, саванах, колючих чагарниках і на культивованих землях. Їх приваблюють регіони з яскраво вираженим сезоном дощів, що призводить до тривалих паводків.

Зиму і посуху вони проводять в ґрунті, а з настанням злив залишають свої підземні сховища, щоб дати життя новому поколінню.

Поведінка

По поверхні ґрунту носаті жаби ходять з широко розставленими по боках ногами. Вони здаються дуже незграбними, а їх животи майже тягнуться по землі. Але ця незграбність оманлива, при необхідності амфібії виявляють небачену спритність, стрибаючи на 15 см і більше.

Вони відмінно пристосувалися до підземного існування і здатні жити в умовах підвищеної концентрації вуглекислого газу. За допомогою лап викопують нори глибиною до 15-20 см в сезон дощів і до 1 м в посуху.

Під землею кожна мексиканська жаба будує собі вузьку камеру для відпочинку майже круглої форми, в якій ледве поміщається її тільце. Захисні кокони зі слизу не утворюються.

Своє укриття земноводне залишає з настанням ночі, щоб піти на полювання. Скільки часу проводить воно в норі достеменно невідомо.

Деякі особини примудряються відсиджуватися в ній без їжі до одного місяця. Перед виходом з укриття вони виділяють сечу і посилено змочують нею своє черевце і ті частини тіла, куди можуть дотягнутися лапками. Така процедура полегшує їм вихід з тісної схованки.

Під час свого добровільного поховання носаті жаби наче висихають навіть у вологому ґрунті.

Після виходу назовні їх шкіра практично суха, але незабаром підшкірні залози виділяють у великій кількості білий липкий секрет, який її зволожує та одночасно служить для відлякування хижаків. Отрута, що міститься в ньому, викликає у ссавців сильну алергічну реакцію при попаданні на слизову оболонку.

Харчування

Носата жаба спеціалізується на поїданні мурашок і термітів. У неї відсутні зуби, а язик пристосований для такої дієти. Він прикріплений не до задньої, а до передньої частини ротової порожнини, що скорочує час на ловлю здобичі.

Раціон незначно доповнюється різними дрібними комахами. У разі перенаселення амфібії переходять до канібалізму, поїдаючи своїх слабших одноплемінників.

У Лакандонських джунглях, розташованих в мексиканському штаті Чьяпас, живе індіанське плем'я лакандонів, що відноситься до групи майя. Воно використовує цих земноводних як живі консерви. Під час повеней індіанці збирають носатих жаб, складають їх в кошики з землею і закопують.

Коли стає сутужно з харчами, чи хочеться чогось смачненького, то просто викопують амфібій і вживають в їжу. Французам залишається тільки позаздрити винахідливості тубільців.

Розмноження

Шлюбний період починається з першою зливою після посухи. Радісні самці приголомшують околиці гучними криками, закликаючи самок для продовження роду. Їх заклики звучать як «уо», тому саме так їх називають мовою майя.

Наприкінці травня або на початку червня носаті жаби заповнюють ставки та калюжі, що утворилися після дощу. Самці сидять наполовину у воді й невтомно виспівують пісні, які можна почути на відстані декількох кілометрів і які часом нагадують плач немовляти. Спів починається з настанням сутінків і триває до світанку.

Знайшовши свою другу половину, кавалер заповзає на її спину, після чого їде на ній до місця ікрометання. Приємна подорож може тривати кілька годин на дистанції до 1,6 км і залежить від настрою нареченої.

Самка метає ікринки окремо, але завдяки їхній клейкій поверхні вони швидко склеюються в групи й прикріплюються до каменів або на листя рослин.

Число ікринок в одній кладці коливається від двох до восьми тисяч.

Інкубація в залежності від температури навколишнього середовища триває декілька днів. На світ з'являються широкі та плоскі личинки з великим щілинним ротом, який розташовується в передній частині голови.

Навколо рота є безліч чорних і сірих горбків, що нагадують нитки й слугують органами дотику. Зубів у личинок немає, тому харчуються вони за допомогою фільтрації, захоплюючи в пащу мікроорганізми.

Пуголовки збираються в ставку або калюжах в зграї діаметром від 10 см до 1 м. Рух їх членів має хаотичний характер, але може приймати цілком осмислені форми у хвилини небезпеки, переміщаючись від краю до центру і навпаки.

Уже наприкінці липня пуголовки досягають довжини 4 см, проходять весь цикл метаморфозу і набувають зовнішність дорослих тварин. Іноді метаморфоз розтягується на 3 місяці.

Опис

Довжина дорослих тварин близько 6 см. Тіло має яйцеподібну форму. Голова маленька і майже зливається з ним у вигляді невеликого хоботка. Шкіра на спині гладка і тонка, а з боків і на животі шорстка.

Верхня частина тулуба коричнева і часто прикрашена жовтою або помаранчевою смужкою по центру. На боках є жовтуваті або світло-помаранчеві цятки.

Кінцівки короткі й кремезні, на задніх лапах є плавальні перетинки та роговий бугор на підошві на зразок лопати. У першого пальця задніх ніг є гостре вістря.

Зуби та вушні залози відсутні. Очі маленькі, а барабанна перетинка прихована під шкірою.

Тривалість життя носатої мексиканської жаби близько 5 років.